Філософськи аспекти педагогічної системи Марії Монтессорі.

Метод спостереження за поведінкою дітей у вільній атмосфері, як змога розкриття секретів людського суспільства

Один з основних постулатів доктора Монтессорі - те, що дорослі мають змінити свої погляди на потреби дітей і навчати їх не так словами, як власним прикладом. На її думку, дорослий об'єктивно є основною перешкодою для досягнення дитиною свободи і природного розвитку. І це - одне з найбільш новаторських відкриттів М. Монтессорі, що стало основою цілісної концепції ранньої освіти. За цією концепцією, якщо ми хочемо, щоб дитина розвинулась у справді вільну і незалежну особистість, важливо звільнити її від споконвічної залежності від дорослого.

Безпосереднє втручання дорослих у діяльність дитини не допомагає, а, по суті, заважає. Все, що може, дитина має робити самостійно. А завдання дорослих - сприяти цьому, тобто робити все, аби допомогти малюкові впоратися з усим власними силами.

Дитина - істота, якій потрібна повага, і це має бути основним для нас через її необізнаність у житті і більші, ніж у нас, перспективи майбутнього... давайте ж любити її "з усією добротою, яку ми хочемо розвинути в ній самій".

"Дитина - істота, яка живе в оточенні дорослих".

Дитина починає свій шлях з нічого і продовжує його в оточенні дорослих...

Дорослий - творець дитини, вчитель, захисник і благодійник. Жодна людина так сильно не залежить від інших, як дитина від дорослого. Дитина повинна мати якісь особливі функції, а не тільки ті, що диктуються її меншими розмірами і слабкістю порівняно з дорослими... Якщо з дитиною поводяться інакше, ніж потребує її стан, якщо її треба рятувати від ситуацій, що загрожують її фізичному здоров'ю, основна зміна, від якої залежатиме все, має бути зроблена дорослими. Справді, якщо дорослий проголошує, що він робить все для дитини і жертвує собою заради любові до дитини, то він усвідомлює, що стикається з не розв'язуваними проблемами. Він має звернутися до того, що лежить за межами його свідомості і звичайних знань.

Дорослий часто не розуміє дітей і підлітків, і, як наслідок, вони перебувають у конфлікті з ним... Дорослий має знайти в собі ту світоглядну помилку, яка заважає йому побачити дитину такою, якою вона є... Дорослий дивиться на себе як на творця дитини і оцінює її дії як добрі чи погані з погляду власних стосунків з дитиною. Дорослий робить себе наріжним каменем в оцінці того, що в дитині добре, а що погано. Він не сумнівається у правильності моделі, якої має дотримуватися дитина. Будь-яке відхилення з боку дитини сприймається як помилкове і підлягає виправленню. Дорослий, який поводиться таким чином,... несвідомо придушує розвиток особистості дитини... і якщо дитина має в середині ключик до самопізнання, має план розвитку і правила, яких треба дотримуватися, то втручання у цей світ має бути гранично делікатним, і дорослий, втрутившись невчасно, може завадити реалізації цих таємних планів.

І чим більше ми любимо дитину, з моменту її появи серед нас, тим більше ми боремося проти неї. Ця боротьба між батьківською любов'ю і незнанням дитини ведеться неусвідомлено. Ми маємо пам'ятати, що дитина любить нас і хоче слухатися... дорослий намагається замінити дитину в усьому, що вона намагалась зробити самостійно. Дорослий, застерігаючи дитину від "пробних" дій, стає найбільшою перешкодою її природному розвиткові.

Дорослий, який не розуміє, що дитині треба використовувати руки і не розпізнає у цьому першої реалізації потреби в праці, перешкоджає розвиткові дитини... Якщо дитина розвиває свою індивідуальність, дорослий має суворо контролювати себе і дотримуватись того напрямку, куди веде дитина.

Дитина - не інертна істота, зобов'язана нам усим, що вміє робити, нібито вона порожня посудина, яку ми повинні наповнити.

Ні, це дитина створює людину, і не існує людини, не створеної дитиною, якою ця людина була колись. Саме дитина вибирає інформацію з навколишнього світу і віддає її дорослій людині в майбутньому.

Три необхідні вимоги, яким повинен відповідати індивідуальний урок за-Монтессорі:

Стислість - "Веди рахунок словам своїм" (Данте). Якомога менше слів, вчитель повинен розраховувати та зважувати кожне слово.

Саме фізіологія дитини не дозволяє їй сприймати потік слів, тому заради самої дитини М. Монтессорі прагне не повідомляти їй нічого зайвого, а тільки найголовніше і найнеобхідніше.

"Всім відомі так звані цікаві і живі бесіди в дитячих садках і предметні уроки в початкових школах, коли вчителька засипає дитину масою предметів і масою, в більшості своїй, незрозумілих їй слів. Від таких саме уроків і застерігає Монтессорі вчительку" (Ю.Фаусек).

Простота - "Нічого, крім безпосередньої істини", вчитель використовує прості слова і фрази, які повідомляють лише правду.

Об’єктивність - об'єкт, на який вчитель хоче звернути увагу, повинен бути головною точкою інтересу.

Завдання вчителя - "... кинути промінь світла і піти своєю дорогою".

Індивідуальні уроки дуже короткі, тривалість їх від 0,5 до 2-3-хвилин, і виходять вони від самої дитини, а не від учителя.

Завдання учителя - відслідкувати момент, коли дитина готова сприйняти те чи інше посильне їй завдання. Щоб обрати правильний момент для такого уроку, необхідні уважність експериментатора і педагогічний досвід. Учитель на деякий час бере ініціативу у розвитку дитини в свої руки.

«При виконанні такого делікатного завдання необхідна велика майстерність у визначенні момента і меж втручання. Наша мета - не викликати, не збивати з пантелику, а допомагати душі, яка повинна жити власними силами...

Уважна і вдумлива вчителька наштовхується на такі відмінності, за яких вона може вплинути на дитину різноманітним чином: від повного невтручання до справжнього викладання і навіть допомоги. Таким чином, тут не потрібна активна робота вчительки, яка поспішає повідомити знання і поспішає виправити кожну помилку» (Ю.Фаусек).

Майстерність ведення уроку в школі Монтессорі означає вміння співвідносити свою педагогічну діяльність із свободою дитини.

Спочатку педагог показує послідовність дій при роботі з матеріалом. Потім пропонує дитині спробувати використати матеріал так, як було показано. Якщо дитина зрозуміла презентацію, вона переходить до самостійної роботи, а педагог спостерігає.

«Основним керівництвом для проведення такого уроку повинен служити метод спостереження, який передбачає і свободу дитини. Тобто, вчителька повинна спостерігати за тим, чи зацікавилася дитина предметом пояснення, наскільки вона зацікавилася, надовго чи ні тощо, при цьому необхідно слідкувати навіть за мімікою обличчя дитини.

Але вчителька повинна докладати всіх зусиль, щоб не порушити при цьому принцип свободи дитини. Якщо вона викличе з її боку хоч найменше зусилля, вона вже не зможе розібратися у мимовільній, спонтанній діяльності дитини.

І якщо урок, підготовлений і проведений згідно з усіма трьома правилами, не засвоюється дитиною, вчителька повинна пам'ятати, що необхідно дотримуватись двох умов: по-перше, не можна наполягати на повторенні уроку; по-друге, не можна дати відчути дитині, що вона помилилася або не зрозуміла, тому що тим самим вона примусить її зробити зусилля - зрозуміти і тим самим порушить той природний стан, який вона повинна використовувати для своїх психологічних спостережень...

Учителька повинна вести дитину, не даючи їй надмірно відчути її присутність, вона повинна бути завжди готовою надати необхідну допомогу, але ніколи не можна ставати перешкодою між дитиною і її досвідом" (М. Монтессорі).

Якщо з реакції дитини педагог розуміє, що момент для презентації вибраний невдало, він пропонує відкласти матеріал і спробує повторити урок у сприятливіший час.

"Як ловити ці моменти. Це справа такту і пильності кожної окремої вчительки, а також індивідуальності кожної дитини. Розповісти теоретично, як це робиться, досить важко: це вміння набувається лише дослідним шляхом з практики більш - менш тривалих спостережень за роботою досвідченіших учителів. Я можу дати лише короткі загальні вказівки.

Ніколи не треба поспішати з уроками.

Це означає, що вчителька не повинна поспішати повідомляти дитині те чи інше поняття стосовно матеріалу так само, як не повинна поспішати виправляти або вказувати кожну її помилку. Цю ідею повного невтручання до зручного моменту вчителька повинна твердо усвідомити у своїй свідомості, щоб мати право приступити до керівництва самовільним вихованням маленьких дітей.

Справжній процес саморозвитку відбувається, коли діти працюють з матеріалом у стані глибокої зосередженості на обличчях, у спокої та мовчанні вирішуючи свою задачу, а не тоді, коли вони вимовляють багато невідповідних їх вікові слів, та ще й з поганою вимовою. В останньому випадку діти просто бездумно повторюють чуже, а в першому - в них зароджується самостійно справжня точна робота думки, посильна їхньому віку, як запорука майбутнього правильного розвитку інтелекту...

Виправляючи в процесі вправи дитини її помилки і промовляючи багато слів, вчителька втрачає для себе найголовніше, а саме, вона не помічає як дитина ставиться до своїх помилок: чи байдуже, переробляючи по багато разів одну й ту саму вправу, що зазвичай, буває з найменшими або недосвідченими, чи намагається виправити їх.

Важливо помічати які ці спроби, бо з них і складаються перші спалахи активної уваги, перші змоги правильних самостійних суджень...

Якщо дитина певний час спокійно і самостійно вправляється на будь-якому матеріалі, треба її не чіпати, не заважати, дати самій, без сторонньої допомоги, чуттєво набути ті чи інші уявлення, вивести власні судження. Підходячи до такої (що вправляється самостійно на матеріалі) дитини з уроком, учитель може розраховувати на повний успіх. їй достатньо сказати свої стислі і точні слова для того, щоб ці уявлення перевести в прості і ясні ідеї, вказати дитині слово, цей точний "сигнал дійсності", як його називає фізіолог Павлов; іншими словами, краще підходити до дитини з уроком тоді, коли вона вже проробляє ту чи іншу вправу досконало...

...але вчителька не повинна дозволяти дитині стомлювати себе надмірними зусиллями самовиховання". Якщо вчителька помічає, що дитина довго, але марно намагається добитися вірного вирішення якої-небудь задачі..., вона повинна непомітно для дитини допомогти їй, запропонувавши їй урок номенклатури, зафіксувавши її увагу на різниці ознак. Яку дитина довго не помічала сама" (Ю. Фаусек).

Учителька не повинна підштовхувати дитину на узагальнення, вона повинна чекати, коли дитина сама почне їх робити, сама стане доходити висновків.

"Скажімо, дитина возиться з колами. Вчителька, що звикла навчати, підходить до дитини і питає:"Що це таке?" - "Коло", - відповідає дитина. - "Подивись гарненько, чи немає де-небудь ще кіл? Подивись на ґудзики своєї сукні, вони ж круглі; а що ще буває круглим? Ти знаєш колесо? Воно кругле. Давай подивимося на малюнку"... Або після вправ з мотушками: "Назви мені що-небудь синє, червоне, рожеве. Знайди в кімнаті що-небудь блакитне.. .Наскільки цінніше для дитини, коли вона сама в один прекрасний момент скаже: "Ґудзики - круглі, колесо - також коло", або почне відшукувати всюди знайомі їй кольори, ...наскільки радісніше для вчительки буде почути такі прояви самостійної активної роботи дітей при усвідомлюванні, що, не втручаючись без потреби в цю роботу, вона сприяла її виконанню, пробудженню" (Ю. Фаусек).

Треба дати дитині можливість вправлятися з одним і тим самим матеріалом стільки, скільки їй буде потрібно, бо повторення виробляє навичку, яка і є метою діяльності.

"...не треба боятися, що вона (дитина), працюючи довго з одним і тим же, відстане в іншому: для неї важливі і навички, метод: чи не все одно на чому вона їх набуває. З готовими навичками, підходячи до іншого матеріалу, вона добивається швидких успіхів" (Ю. Фаусек).

Ведучи мову про зміст і якість індивідуальних уроків, слід торкнутися й питання якості вчителя.

·        Від учителя вимагається велике терпіння (тобто вміння вичікувати кожну дію до кінця, поважаючи повільний темп дитячого життя).

·        Вчителька повинна виробити в собі вміння до всього приглядатися і нічого не пропускати.

«Монтессорі стежить за кожним моментом і намагається пояснити його, а, зрозумівши, заохочує і направляє дитину на шлях до саморозвитку. Вона впевнилася, що немає нічого, що не мало б значення» (Мак-Мен).

Пильна і вдумлива вчителька намагається зрозуміти всі прагнення дітей. Вона ніколи не нав'язується з порадами, а її пропозиції є відголоском того, що вона отримала від дітей.

Делікатно приглядаючись і прислухаючись, йдучи назустріч дітям в їхніх прагненнях, учителька часто помічає глибоке задоволення і радість у дітях, бо вона пробуджує в їх душах справжню духовну активність, спрямовуючи їх неусвідомлені прагнення в бік свідомих дій.

Глибину цієї активної радості ніяк не можна порівняти з радістю пасивною, внесеною в дитячу душу сторонньою силою, хоч і найцікавішими уроками.

·        Вчитель повинен вміти робити все самостійно, тобто обходитись без послуг інших, не для того, щоб допомагати дитині, але щоб бути прикладом того, як важливо і як зручно бути людиною незалежною. Він повинен працювати в співдружності з дітьми, дати поштовх діям самою дією, а не проханням, переконанням або наказом.

·        Манери і вчинки вчителя повинні бути манерами і вчинками вихованої людини.   Скажімо, ніколи не забувати вибачитися перед дитиною за яку-небудь помилку, або подякувати дитині за послугу.

«Дитину треба берегти від грубих слів і заохочувати в словах ласкавих і ніжних, не впадаючи, звичайно, в смішну і нещиру слащавість, в лялькову приторність» (Кредаро).

Треба стерегтися найменшого прояву грубості, на дітях відбивається все, як на чутливій фотопластинці.

«Ми, дорослі, говоримо про естетичне виховання дітей всілякими засобами (музикою, обстановкою, природою, дитячою творчістю тощо), а скільки неестетичного ми робимо і говоримо на протязі дня при дітях. Ми в їх присутності одягаємося і роздягаємося, не намагаємося їсти гарно, розвалюємося на диванах, говоримо грубі слова, співаємо непристойні пісні. ... Так нехай же в Дитячому саду ця вихованість з боку вчителя буде доведена до крайніх меж!" (Юлія Фаусек)...

• Вчитель - модель дитини, він повинен стежити за своїм костюмом, зачіскою, бути завжди вдягненим так, щоб подобатися дітям. Треба пам'ятати, що з дрібниць зіткане повсякденне життя, і дуже часто вони мають великий вплив на формування майбутньої дорослої людини.
• Вчитель повинен мати здатність любити речі, з якими працюють діти, чи то матеріал, іграшки, посуд, малюнки, олівці, одяг тощо. Маленькі діти невідривно зв'язані з речами, що їх оточують і люблять їх, як живих істот.
• Вчителька повинна оточувати дітей речами простими і вишуканими, що ваблять око і руки, що торкають ніжні дитячі відчуття і будять думки. Кількість речей повинна бути достатня, щоб не було надлишку і не відчувалась нестача. Нестача часто заважає роботі, залишаючи мимоволі деяких дітей в бездії, а надлишок оточує їх метушнею, розсіюючи увагу і стомлюючи нервову систему.
• Вчителька повинна стежити за чистотою і цілісністю речей, тобто, постійно їх ремонтувати. Вправа може не виходити через недолік або пошкодження. Це викликає розчарування і гасить природне і цінне прагнення до повторення. Зламаний матеріал або іграшка, надірваний малюнок часто будять в душі дитини темний інстинкт руйнування. І навпаки, відремонтовані речі, підклеєні малюнки викликають в дітях глибоко закладене від природи прагнення "хранителя" і "творця".

Завершуючи, хотілося б окремо спинитися на хибному упередженні щодо «винятково індивідуалізованої роботи» з дітьми в школах Монтессорі.

Насправді, надаючи перевагу індивідуальному навчанню та індивідуальним урокам, система Монтессорі відводить істотне місце груповій діяльності дітей.